Дорога до храму

Моральність и духовність

«Пам'ятайте, що Вітчизна земна є переддвір'я Вітчизни небесної,
тому любіть його гаряче й будьте готові душу свою за неї покласти.»
(Св. прав. Іоан Кронштадтський)

Чи можливо у нашому сучасному світі прийти до Храму, і при цьому не віддалитися від нашого сучасного життя, сповненого суєти та проблем, не відмовляючись від його ритму, залишаючись частиною його механізмів-шестерінок, а також частиною безкінечних компромісів? Кожна людина ставить собі ці, та безліч інших запитань, шукаючи джерела відповідей у собі, у зовнішньому світі, у вірі…

Храм, Церква – це святе місце, де сторіччями  створювалася особлива атмосфера, особлива енергетика прагнення до Бога, де кожен предмет, кожен символ спрямований на те, щоб допомогти почути Бога, відчути його відповідь у своїй душі.

У вирі сучасного життя, на мій погляд,  ніщо не може так допомогти почути головне, як віра, молитва, церква та настанови святих отців, такі як це, з книги Паісія Святогорця «Слова» т.II  «Духовне пробудження»: «Нашій епосі притаманна не тиша, але сенсаційність, порожній галас. А духовне життя неголосне. Буде добре, якщо ми робитимемо те, що в наших силах, як слід: неголосно, не переслідуючи тих цілей, які перевищують наші можливості, бо інакше діло піде не на користь нашій душі та тілу, а нерідко і на збиток Церкви.»

Віра - шлях до порятунку.

Всі проблеми сучасного суспільства викликані втратою віри. І мова йде навіть не про віру в Бога і його заповіді, хоча вона має важливе значення в житті кожної людини. Духовність без пафосу і фанатизму може внести в життя людини багато хорошого. Адже саме 10 заповідей можуть стати досить міцним фундаментом щасливого і спокійного життя. Здавалося б, що може бути простіше: не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не забажай дружину ближнього свого ... Дотримуватися ці прості правила не так вже й складно, але якщо їх буде дотримуватися кожен жити стане набагато простіше. Але помилкова, показна духовність набагато гірше її відсутності в принципі. Краще вже не вірити в Бога зовсім, ніж показово ходити до церкви, а потім сіяти зло і розруху. Однак, крім віри в Бога є й інша віра - віра в себе, віра в добро, віра в оточуючих. І тут саме час згадати таке етичне поняття, як моральність. Кожна людина повинна жити за законами совісті та моралі, мати життєві принципи та дотримуватися їх у всіх справах: в особистому житті, в роботі, в спілкуванні з іншими людьми. Моральність є однією з умов побудови суспільства, в якому кожна людина буде відчувати себе впевнено і спокійно, зможе жити і розвиватися, приносячи користь. Природно, ці два поняття тісно пов'язані між собою. Віра в Бога тягне за собою віру у справедливість і бажання зробити навколишній світ кращим. Також як і віра в світле майбутнє неможлива без віри у вищі сили.

Шановні відвідувачі сайту!

ВІтаю Вас із святкуванням Дня Святого Апостола Андрія Первозванного, який святкують сьогодні, тринадцятого грудня! Бажаю Вам миру, добра, любові і радості!

Святий апостол Андрій Первозданний був родом з Вифсаїди Галилейської. Згодом він жив в Капернаумі, на березі Генісаретського озера разом з братом Симоном, займаючись рибною ловлею. З юних літ, апостол Андрій відрізнявся молитовним прагнення до Бога. Він не одружився, а став учнем святого пророка Іоанна Хрестителя, що сповіщав про Боговтілення. Коли святий Іоанн Хреститель вказав на Іордані святим апостолам Андрію і Іоанну Богослову на Ісуса Христа, називаючи Його Агнцем Божим, вони негайно послідували за Господом. Святий апостол Андрій став першим учнем Христа і першим визнав Його Спасителем (Месією), привівши до Христа свого старшого брата Симона, майбутнього апостола Петра.

Після Воскресіння і Вознесіння Христового, свідком якого також був святий апостол Андрій, він повернувся в Єрусалим. Тут в День П'ятидесятниці разом з іншими апостолами і Пресвятою Богородицею, апостол Андрій сповнився Духа Святого, як передбачив Сам Господь.

З проповіддю Слова Божого, святий апостол Андрій мав декілька подорожей, під час котрих тричі повертався до Єрусалиму. Він пройшов Малу Азію, Фракію, Македонію, Скіфію, Причорномор'я (за переказом Грузинської Церкви, апостол Андрій проповідував разом з апостолом Симоном Канатом в Абхазії, де апостол Симон прийняв мученицьку смерть). Вверх по Дніпру апостол Андрій піднявся до місце розташування майбутнього Києва, де як оповідає преподобний Нестор Літописець, поставивши хрест на київських горах, звернувся до своїх учнів зі словами:“Чи бачите гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, і буде велике місто, і Бог спорудить багато церков”. Просуваючись далі на північ, апостол Андрій дійшов до поселень слов'ян на місці майбутнього Новгорода і біля теперішнього села Грузімо встановив свій жезл. Звідси апостол Андрій через землі варягів пройшов Рим і знову повернувся у Фракію. Тут, в невеликому поселенні Візантії (майбутньому Константинополі) він заснував християнську Церкву, посвятивши в єпископи одного із семидесяти апостолів Христових – Стахія.

На своєму шляху апостол Андрій зазнав багато скорбот від язичників. Його  били, виганяли з міст. Але Господь оберігав свого обранця і по його молитвам творив неймовірні чудеса. Останнє місто, куди прийшов святий апостол Андрій Первозданний і де він прийняв мученицьку смерть, було місто Патри (Патрас). В цьому місті по молитві апостола одужав важко хворий Сосий, знатний городянин. По молитві апостола з покладанням рук, зцілились Максимілла, дружина правителя Патрського і його брат філософ Стратоклій. Це спонукало жителів міста примати від апостола Андрія святе Хрещення, проте правитель міста консул Егеат залишався впертим язичником. Святий апостол з любов'ю і покорою взивав до його душі, прагнучи відкрити йому християнську таємницю вічного життя, чудотворну силу Святого Хреста Господнього. Розгніваний Егеат наказав розіп'яти апостола. З радістю прийняв святий апостол Андрій Первозданний рішення правителя і зійшов на місце страти. Щоб продовжити муки апостола, Егеат наказав не прибивати рук і ніг його до хреста, а прив'язати їх.
За переказом, хрест, на якому був розп'ятий  святий апостол Андрій Первозданний, мав форму букви «Х» і отримав назву «Андріївський хрест».

Два дні апостол з хреста навчав присутніх довкола городян. Люди, що його слухали, всією душею співчували йому і вимагали зняти святого апостола з хреста. Злякавши народного обурення, Егеат наказав припинити страту. Але святий апостол став молитися, щоб Господь удостоїв його хресної смерті. І як не намагалися воїни зняти апостола Андрія, руки їм не підкорялися. Розп'ятий апостол віддаючи хвалу Богу, промовив:«Господи, Ісусе Христе, прийми дух мій». Тоді яскраве сяяння Божественного світла освятило хрест і розіп'ятого на ньому мученика. Коли сіяння зникло, святий апостол Андрій Первозданний вже віддав свою душу Господу. Максимілла, дружина правителя, зняла тіло апостола з хреста і з почестями поховала його. У 357 році мощі святого апостола Андрія Первозданного були урочисто перенесені до Константинополя і покладені у храмі Святих Апостолів поряд із мощами святого апостола і євангелиста Луки і учня апостола Павла — апостола Тимофія.
Після взяття Константинополя хрестоносцями у 1208 році, мощі святого апостола Андрія були перевезені в Італію і покладені у кафедральному храмі в Амальфі. При Папі Римському Пії II (1458) чесна глава святого апостола Андрія була перенесена до Риму, де її було покладено в соборі святого апостола Петра.

За матеріалами сайту «Календар подій»